«Ми, народ України…»

Ганна Юдківська, адвокат, суддя Європейського суду з прав людини в 2010-2022 рр.

Війна ще не закінчилася, отже головна мрія для нас всіх сьогодні – перемога і мир. І вони обов’язково настануть. А тоді неодмінно з’ясується, що ми стали по-іншому дивитися на ключові питання функціювання держави і її інститутів, що попередні політичні, соціальні та економічні системи – якими неефективними ми б не вважали їх навіть до війни – ще більш пошкоджені внаслідок збройного конфлікту. І що нам треба знов відбудовувати нашу Державу, уклавши заново суспільний контракт.

…Через кілька років після завершення війни за незалежність, законодавці Континентального конгресу США вирішили зібрати конституційний конвент у Філадельфії для написання – в умовах абсолютної кризи – конституції США.

В подальшому Олександр Гамільтон у “Федераліст 1” сформулював те питання, на яке по факту намагалися відповісти делегати конвенту: “…чи здатні спільноти людей унаслідок роздумів і за власним вибором справді засновувати гарне правління, чи вони назавжди приречені волею випадку або насильства отримувати свої політичні конституції?”

Іншими словами – чи можемо ми домовитися як ми будемо управляти самі собою так, щоб використати унікальний шанс який має сьогодні наше суспільство і побудувати функціонуючу здорову правову демократичну державу?

Через понад двісті тридцять років мені дуже хочеться дати позитивну відповідь на це питання – так, ми можемо.

Найгірше, що може чекати на нас після війни – криза тієї солідарності, яка зараз допомагає нам бити ворога, що покінчивши із ворогом зовнішнім ми почнемо – за браком довіри і віри в працюючі інституції – шукати ворога внутрішнього; що рівень недовіри один до одного і до державних структур почнуть розривати країну зсередини.

Після війни нам буде бракувати стабільних домовленостей між собою з найбільш важливих питань. І головним серед них буде українська ідентичність, що буде охоплювати всіх громадян України – тих, що так по-різному бачать її розвиток і так однаково палко люблять її і бажають їй процвітання. Тих, що говорять різними мовами, мають різне етнічне походження, сповідають різні релігії, але разом пліч-о-пліч на передовій добивали агресора задля миру і незалежності Неньки.

Війна та післявоєнний період часто створюють або посилюють глибокі розбіжності в суспільстві, підживлюючи ворожість і невдоволення. Це пастка, в яку потрапляли більшість пост-конфліктних держав. Ми маємо уникнути цього.

Новий суспільний договір покликаний слугувати об’єднуючою силою, сприяючи єднанню запеклих політичних опонентів і забезпечуючи платформу для діалогу. Він має створити механізми інклюзивного врядування, сформувати почуття спільної відповідальності та участі у майбутньому країни, гарантуючи права меншин, захищаючи культурну спадщину і забезпечуючи справедливе представництво та участь у процесах прийняття рішень. В противному випадку, знов і знов наполягаючи на наших розбіжностях, ми ризикуємо посіяти ідеали але пожати криваву бойню.

Згідно досліджень, у кожній четвертій постконфліктній країні приймається нова конституція. І згідно цих самих досліджень – процес прийняття конституції важливіший за результат. Дискусії щодо його засад нового суспільного договору будуть важливіші, ніж кінцевий документ. Тому що наслідком таких дискусій має стати консенсус всіх верств суспільства з ключових питань.

Наприклад, чи має Україна бути президентською чи парламентською республікою? У післявоєнному суспільстві, де політична та соціальна динаміка перебуває в постійному русі, здатність швидко реагувати на нові виклики та потреби має вирішальне значення. Яка система забезпечить більшу гнучкість у вирішенні складних питань, з якими стикається країна, що відновлюється – парламентська, яка дозволяє формувати коаліційні уряди і вносити корективи в політику шляхом переговорів і досягнення консенсусу, або президентська з її можливістю більш швидкого прийняття рішень? Як саме мають бути розподілені ролі між центральною владою та місцевим самоврядуванням? Таких складних питань, які становлять основу суспільного договору, буде багато.

Вирішити їх можемо виключно ми самі.

Об’єднання різних кіл навколо створення нового суспільного договору також має суто прагматичну мету. Якщо найкращу і найдемократичнішу Конституцію в світі нам напишуть прекрасні друзі з найкращих міркувань – вона має низькі шанси прижитися та бути виконуваною. Але якщо ми зможемо зібрати найбільш всеосяжне представництво для її обговорення і прийняття – навіть якщо вона не буде ідеальною, факт того що вона була прийнята представниками суспільства шляхом консенсусу буде спонукати це суспільство її виконувати, тож буде штовхати в бік демократичного розвитку. Саме про це йдеться у нашому Маніфесті.

Це буде текст, який не буду сприйматися як «нав’язаний»  зверху, але буде вистражданий та народжений суспільством.

Молода українська держава приняла Конституцію в 1996 році. Ми раділи омріяній незалежності і жадали швидких змін. Після розпаду Радянського Союзу нам довелося будувати нову політичну систему, і очевидною моделлю була ліберальна демократія західного типу.

Але ми потрапили в пастку – ми механічно підлаштовували наші правові та конституційні системи без реального розуміння ключовими акторами того, що таке справжня демократія, верховенство права та поділ влади. Будь-яка модель державності не працює без відповідної ідеологічної та культурної готовності суспільства. Для того, щоб демократія вкоренилася, має бути досягнутий певний баланс з місцевими, історичними та культурними традиціями. Насіння, посіяне на непідготовленому ґрунті, не принесе бажаних плодів. Ліберальні  інститути не можна було пересадити за кілька років на чужий для них ґрунт – потрібно було набагато більше часу і підготовки.

Політичний відхід від соціалізму був дорогим і напруженим процесом. На відміну від центральноєвропейських держав пост-соціалістичного блоку, які мали “інституційний якір” – Європейський Союз – та рухалися до нього як до спільної мети, пострадянські країни трансформували свою державність самостійно.

Сьогодні ми інші. Ми помудрішали та набралися досвіду. Наша мета сьогодні набагато більш окреслена ніж це було в 90-ті роки, і це повинно  дозволити нам мати реформаторський і конституційний консенсус, незважаючи на інтенсивність політичної боротьби.

Але й ми стали більш вибагливими – ми прагнемо побудови міцної держави з повною гарантією всіх наших громадських прав і свобод. Нова конституція – це про права і свободи людини і обов’язки влади, це про відтворення структури, яка відповідає унікальним викликам і прагненням суспільства, беручи до уваги уроки, винесені з війни.

Нова конституція – це про засади економічної стабільності та розвитку, чіткі права власності, сприятливе бізнес-середовище.  Це також про уникнення  – попри всю післявоєнну спокусу концентрації влади – надмірно централізованого способу управління, задля розкриття потенціалу для зростання і можливостей у кожній частині нашої країни. Це про повагу до нашого суверенітету з боку всіх міжнародних партнерів.

Це – про людину понад усе і про верховенство права понад усе. Врешті решт – це – про відроджену українську націю. «Що таке нація?» – запитував один з головних ідеологів Французької революції Абат Сайєс, і відповідав – «це сукупність однодумців, які живуть за спільним законом, представлені одним законодавчим органом».

Тому я із великою надією і вдячністю приєдналася до Маніфесту і матиму за честь і щастя надалі працювати в тому, що сьогодні виглядає як наш «Львівський Конвент» (за аналогією з Філадельфійським конвентом, що народив Конституцію США), який покликаний будувати цю «сукупність однодумців».

“Народне право – один із найсильніших зв’язків, завдяки яким населення території стає народом і досягає державного утворення» – так цитує Фрідріх фон Хайек в своїй книзі «Конституція свободи» австрійського економіста Карла Мангера.

Спільна робота над новою Конституцією стане таким зв’язком, процесом загартування української нації.  Той консенсус, якого досягне суспільство в цьому процесі, поставить його на вищу сходинку в демократичному розвитку. І нова Конституція повноправно буде починатися словами, аналогічно тридцяти семи іншим існуючим або існувавшим на сьогоднішній день Конституціям: «Ми, народ України…»

Текст надано ЦКМ автором 27.06.23. Вперше надруковано в «Українській правді» 28.06.23